|
|
| 02.04.2008 - КОЗАКИ ЙДУТЬ |
Гетьман Українського козацтва Микола Миколайович Пантелюк: "ЗАВДАННЯ КОЗАЦТВА - ОЗДОРОВИТИ СУСПІЛЬСТВО"
Українське козацтво - міжнародна національно-патріотична і оборонно-спортивна, громадська організація громадян України та української діаспори, спадкоємець і продовжувач ідейних, духовних і моральних засад українських козаків, їх духовних, культурних, організаційних, військово-патріотичних і господарських традицій.
Українське козацтво - правонаступник історичних гілок українського козацтва, які діяли на засадах відновлення незалежності України та її розбудови.
(Статут Українського козацтва п. 11)
Розмірковуючи над політичними процесами, активність яких не вщухає, а особливо над тим, чому люди йдуть до влади, можна прий-ги до цікавих висновків. На цю тему можна написати не одну дисертацію. Я ж зроблю акцент на головному: якщо окремі персони, рухи чи партії, що прагнуть досягти владного олімпу, не мають національного підґрунтя, не відчувають тісного зв'язку з історією, культурою, традиціями власного народу, то прагнення їхні марні. Не принесе отримана влада користі ні їм особисто, ні народу загалом. А де ж Українське козацтво? Якою є його позиція? Цікаво, воно обмежиться деклараціями чи здатне запропонувати суспільству козацькі цінності, які є надбанням нашого народу, адже Січ живе в серці кожного із нас?
Ці та інші питання, ви, шановні читачі, маєте повне право мені поставити, а я, як Гетьман Українського козацтва, зобов'язаний на них відповісти.
Першим і найголовнішим питанням буде, очевидно, питання про владу.
Насамперед запевню, що власні проблеми ми, представники Українського козацтва, давно уже вирішили, але здорові амбіції щодо того, що Україна повинна бути козацькою державою — живі. У нас достатньо сил, розуму і духу, щоб не зупинитися на півдорозі й реалізувати козацькі принципи. Ми готові до цієї важкої праці. Від декларацій і гасел життя нашого народу не зміниться. Відверто кажучи, Українському козацтву набридло чекати. Ми чекали віки революції 1991 року. Сподівалися, що до влади прийдуть свідомі українці. Так уже повелося, що одні за свободу борються, страждають, гинуть, а інші користуються результатами перемоги.
Козаки очікували на команду до активних дій і при Муляві і при Біласові. Вони сподівалися, що 17 березня цього року на Великій козацькій раді Президент принаймні натякне, що саме козаки є його опорою. Не натякнув... Проте досить наполегливо налаштовував їх займатися культурологічними справами, радив дружно виходити на «суботники», саджати дерева, будувати пам'ятники тощо. Ніхто не заперечує, що це дуже добре чи не гідне козацьких рук. Проте, на моє глибоке переконання, навіть якщо козаки посадять цілу смугу саджанців від Амврос-іївни до Чопу — життя українського народу від цього не покращиться.
Завдання козацтва — оздоровити суспільство. А щоб це зробити, ми повинні йти до влади.
Цілком очевидно, що ніхто наших проблем не вирішить, ніхто нам не вибудує козацької держави з її християнським моральним звичаєвим правом, поки ми самі цього не зробимо.
Администратор
Газета «Третій гетьманат» №4(8) 2 квітня 2008 р.
|
|
